среда, 2 июля 2014 г.

I love UA

Я вирішила написати невеличкий пост своєю рідною українською мовою. Деякі росіяни нещодавно присоромили мене за те, що я пишу російською; буцім-то я ж так щиро люблю свою Батьківщину, а спілкуюся зі своїми читачами виключно мовою кацапською, а це ж зовсім нелогічно. Це зайвий раз довело те, що вони поняття не мають, що тут у нас робиться. Ну, та мова не про те. 
На жаль, мені дійсно легше і писати і розмовляти російською, я так звикла. Але зі своєю сім'єю, та в громадських місцях я спілкуюся виключно українською мовою. Можу ще й англійською, кому яке діло? 
Але мій пост та блог аж ніяк не про політику, тому покину щось доводити, я нікому нічого не винна. 

*   *   *

Я нарешті знайшла свою бездоганну вишиванку. Тобто не вишиванку, а плаття. Любов до України демонструється зараз дуже відверто. Дивно це чи не ні, але цей "флешмоб" я вважаю дуже корисним і вчасним на даному етапі історії вже хоча б тому, що таким чином люди підтримуюсь вітчизняного виробника і показують усім свою позицію заздалегідь. До таких людей хочеться ставитися ліпше, ніж до тих, що займають нейтралітет. Який до біса нейтралітет, в країні війна!
Серце сповнюється надїєю, коли я бачу дівчат і хлопців у вишиванках, молодь наробила собі "тризубцевих" татуювань, жовто-блакинтим расніє усе навколо. Хоч би якою мовою люди не розмовляли, приємно бачити і відчувати, що вони за Єдину Україну всією душею.
Якби я мала автомат і бронежилет - пішла б на фронт. Не маю. Тому доводиться виявляти свою прихильність розшитим квітами платтям, та віночком з маками:








До речі, щодо маків. Маємо прикрасу з маком, яка поки що в наявності:


Вона, як і всі наші скляні вироби - єдина і неповторна. Я досить давно не робила постів з нашими останніми витворами мистецтва, бо якщо чесно, я зовсім заплуталася, що вже викладала, що ні, що продано, а що досі лежить і чекає на свою хазяйку. Краще за все навідатися у наш Instagram - @artbypups, там все зрозуміло і підписано для зацікавлених. 
До вподоби мені цей мій образ, проте велика кількість поглядів у мій бік мене трохи бентежить. Я помітила це в собі останніми місяцами. Раніше я навпаки раділа, досягнувши уваги своєю епатажністю. Зараз це мене напружує зсередини. Здається рік мине і від мого гардеробу залишаться ріжки і ніжки - повикидаю все надто яскраве і почну носити джинси та просты білі футболки. 

*   *   *

До українського посту я хочу приєднати ще дещо. Теж українське.
Нещодавно я відвідала Львівську Майстерню Шоколаду, що на Університеті. Зустрічалася з подружкою, мали вельми вагомі справи обговорити. 
Сказати, що це місце мені страшенно сподобалося - це не сказати абсолютно нічого. 
Того дня йшов сильний дощ. Хвала богу, він просто лився собі долу - вітер не розхитував його з боку у бік, вивертаючи парасолю. Я вдяглася в рожевий светр і джинсову куртку, відчувала себе досить дискомфортно, бо якось дуже по-дівчачому виглядала. Мені такий куций стиль вже не до вподоби. Під кав'ярнею розверзлося справже пекло: провалився асфальт, величезні крани латали дорогу, дощові потоки водоспадом тікали бульваром вниз, створюючи подекуди бездонні живі калюжі. Я змокла, волосся розтріпалося, прилипло до чола. Коли я вже зовсім збісилася, то зрозуміла - я дійшла туди, куди треба. Струсила з парасольки океан і ввійшла до кав'ярні. Заклякла від несподіванки: вона виявилась саме такою, як я і мріяла. А чого ви чекали? Я людина творча, сиджу і мрію цілими днями, де б знайти ідеальне місце, щоб розпивати каву. У закладі досить темно за рахунок інтер'єру та освітлення. Всі меблі зроблено із дуже темного дерева, стелю прикрашають якісь дуже товсті мідно-золоті труби. (Щоб відвідувачі могли уявити, ніби по трубам з ранку до вечора біжить в'язкий горячий шоколад, як у книжці про Віллі Вонку та його Шоколадну Фабрику). Всюди стоять маленьки шафки і величезні столи із шоколадом та сувенірами особистого виробницва. Низькі вітрини із різноманітними цукерками усіляких форм та змісту стовідсотково зносять дах усім ласунам та ласункам. Таке все привабливе, що мені раптом захотілося лишитися там назавжи, чи хоча б влаштуватися туди на роботу офіціанткою, щоб пакувати людям цукерочки та варити до них запашну каву.  
Доки Таня спізнювалася, я замовила собі гарячий чорний шоколад із перцем чілі, про який дуже часто фантазувала у хвилили зниженого цукору в крові. До крихітної чашечки шоколаду принесли склянку прохолодної води, щоб, як каже моя баба, не позлипалося. 
Шоколад був настільки смачним та гострим, що в мене миттю піднявся настрій, який до того був казна-який. Просто з першої ложечки я відчула солодко-наркотичне поліпшення. Я замовила ще цукерочку із марципаном, дуже їх люблю. А україномовна і дуже чарівна офіціантка принесла мені бесплатну каву з молоком за чекін. Це поставило велику крапку після слів безсумнівно відмінно щодо мого відгуку про Майстерню. Пропоную подивитись декілька неякісних кадрів, зроблених на айфон:














Час плив дуже повільно, інтимна темрява заколисувала, кава натомість бадорила, горячий шоколад все не кінчався, чілі приємно зігрівав зсередини. Не йнялося віри, що на вулиці поруч була яма і злива. Уявлялося, що за вікном осінь і прекрасне місто Львів. Я була там двічі. Першого разу я була зовсім юна, років може мені дванадцять було. Я тоді ходила у гурток журналістики, от з ним і їздили. Погано пам'ятаю ті події, а знімки, вони таке собі відверте гімно - неякісні, здалеку, їх мало, в основному зі "знаменитого" цвинтару, до всього я ще й широкі штані полюбляла... Таке. 
Але їздила я до міста Лева ще одного разу, у більш свідомому віці: десь роки чотири тому, не скажу точно. Їздила із друзями відсвяткувати свій енний День Народження. Пригадую тільки як холодно було на початку квітня. Зіскочивши з потягу, бігали о восьмій ранку шукали теплі панчохи усым, навіть хлопцям. А ще пам'ятаю як смачно і дешево було в Криївці. І що Львів здався дуже европейским містом, що не бачило радянських часів. 
Знайшла декілька кадрів, відзнятих тоді ще не досить упевненим фотографом всередині мене:



















Я мало подорожую, на превеликий жаль. Але Львів - перший в моїх планах на карті. Особливо після історії про львівську сотню, що врятувала наших людей під ранок у найстрашнішу ніч 19 лютого...

*   *   * 

До речі, остання пісня, що запала мені в душу - це пісня "Відпусти" гурту O'Torvald. Вона просто прекрасна, і текст, і мотив, і виконання, і харизматичність кліпу. От тільки краще б Женя без вусів був. Не можу наслухатись.
Я дуже сподіваюся, що вам сподобався мій патріотичний пост. Українською писати досить незвично. До того ж я не в змозі досконало перевірити написане: моїм кацапським комп'ютером увесь текст підкреслено червоною хвилястою, я гублюсь. Проте я часто писала в університеті тексти і вірші саме рідною мовою, тож сподіваюсь всі ці абзаци середньостатистична людина подужає.
Я навіть покажу вам непричесанний попсовий вірш, написаний мною у далекому 2006му. Соромно трохи, та нехай.

Долоні просять, очі відпускають, 
Спливає ніч, тебе усе немає.
Проходить день, сідає сонце з миром, 
Почнеться дощ, із листя лютий вихор.

Твоє ім'я тремтить на павутинні, 
Я пригадаю очі твої сині-сині.
Згадаю час, твої тремтіли руки, 
Не знало серце про вогонь розлуки.

Моя любов, ти дав мені не крила, 
Ти взяв не радість, ти приніс не те.
Моя любов, твоя бездушність змила 
Обіцяне і щире, і просте...

А за плечима світ - широкий, бездоганний, 
Дарований Ніким, став зайвим він без тебе.
Переді мною вперше хтось дикий, безталанний, 
Минуло стільки часу, твій обрис поруч мене...

*   *   *

І наостанок - тематичні зображення, щоб звеселитися, АТО горе, а не вірш (а ви все ще пишете "а то" окремо з маленької букви? Тоді ми йдемо до вас =)



9 комментариев:

  1. Дуже сподобався Ваш патріотичний пост.
    Дякую Вам Яся за щирість дуже-дуже.
    Знаю багато хто з блогерів зберігає нейтралітет, і вважає що особисте з близькими, а з читачами - аполітичність. Якийсь час я намагалась так сприймати оточуючих, але зрозуміла-мені не приємно,я не нав"язую ні кому свої погляди, та й не знаю як, як їм пояснити які очі в тих хлопців, сивих чоловіків що повертались з чергувань пили швиденько чай, нічого нам не розказуючи йшли знов і знов і тільки вже під вечир ми дівчата дізнались що працює снайпер,а наступного дня вглядались в обличчя і раділи-живі.Кажуть "Революцію роблять романтики" таки так, напевне тому для мене так важливо і приємно читати саме Вас, важливо що не помилилась Ви "МОЯ" людина.
    Вибачте за плутане і довге повідомлення.
    І пишіть частіше, завжди чекаю.

    ОтветитьУдалить
    Ответы
    1. Це Вам спасибі за такі чудові слова!!!
      Для мене блог - це не мода чи косметика, це частинка мого життя, я намагаюся писати про все, що мене займає, якщо пишеться і є час... Я дуже рада, що маю таких читачів як Ви)
      Після Вашої історії мушу спитати, з якого Ви міста?

      Удалить
    2. м.Київ, https://www.facebook.com/vera.zachepa

      Удалить
  2. дякую Вам. я теж розмовляю російською мовою, і все моє оточення також. я навчалась в російській школі, де українська мова була один раз на тиждень, але мені подобається чути українську мову, іноді навіть намагаюся розмовляти.
    у майстерні на університеті не була, була на контрактовій площі (сподобалось) і на вул. Горького на Олімпійській (не сподобалось). була там декілька разів, полюбляю сирково-шоколадний тортик, так там він такий, наче йому років сто)))
    пишіть частіше.

    ОтветитьУдалить
    Ответы
    1. тим не менш пишете українською добре, без сумнівів)))
      тортик спробую обов*язково, спасибі за пораду)))
      буду намагатися писати частіше))

      Удалить
  3. Пост один з найкращих!
    1. Українська у Вас взагалі чудова, така "мерехтлива".
    2. Ще не бачила людини, якій би не пасувала вишиванка. Сукня просто мрія!
    3. Щодо Львівської майстерні шоколаду - мало хто залишається байдужим) В Києві є ще одна "дочка" - на Андріївському узвозі, а ще краще - потрапити до "мамці" у Львові.
    4. Особливо пост припав до душі, тому що тиждень тому сама повернулась зі Львову - обожнюю це місто, незважаючи ні на що. Як поціновувачу кави, шалено рекомендую у Львові Золотий дукат (якщо там ще не були).

    Введіть традицію якийсь відсоток дописів робити українською - гарно виходить!

    ОтветитьУдалить
    Ответы
    1. Спасибі Вам велике, дуже приємні компліменти)))
      В Дукаті чогось теж не була, сором))) сходжу) намагатимуся іноді писати українською, це красиво, логічно і повинно мати місце) спасибы за підтримку і за те, що читаєте)

      Удалить
  4. Яся, як тобі пасує цей образ! Ти наче сама Україна, прекрасна та квітуча:)!!!

    ОтветитьУдалить
    Ответы
    1. дякую, дорогенька)))) надто улесливі слова, я сяю)))

      Удалить