пятница, 22 августа 2014 г.

Modna UA

бывает жизнь притормозила
на грани чёрной полосы
будь безмятежен как китаец
ни сы
© irina minina

Повертаюся до традиції писати щось в блог щоп'ятниці. Трошки розгреблася зі справами і можу собі це дозволити. Що правда мама від'їжджає і нема кому мене фотографувати, але я завжди знайду про що написати, не хвилюйтеся. 
В цю неділю всі святкуватимемо День Незалежності Укаїни. В країні війна, а тут День Незалежності. Сподіватимемося, що свято таки підніме бойовий дух. Бо особисто я зараз не бачу у параді ніякого сенсу. Нажаль і не побачу - в цей день я фотографую весілля. Хочу хоч трошки "зачепити" найіональний настрій увечорі після роботи. 
Останнім часом дуже поширилася мода на Україну. Може комусь це вигідно, комусь навпаки, але це стовідсотково правильне віяння! Вишиванки, синьо-жовті кольори, принципове вживання української мови (хай увійде у звичку нарешті!). Все це дуже розчулює, налаштовує на сильну романтичну хвилю і безумовно дає надію, що ми переможемо.
Коли бачу хлопців та дівчат, "прикрашених" будь якою патріотичною символікою, хочется і всміхатися радісно і вдячно плакати одночасно, такими рідними вони здаються. Один мій знайомий надто скептично ставиться до всіх цих проявів любові, буцім-то "раніше всім було байдуже", "а коли за януковича голосували, чим думали", "срічку пов'язав і що - Україну спас?" тощо. Абсолютно не поділяю його точки зору. Хтось воює на Донбасі, хтось лікує солдат, хтось говорить українською, а хтось просто не смітить, носить вишиванку і вірить в найкраще для землі, де він народився. Я маю відошення до останнього типу, нажаль (чи ненажаль). 
Покажу ще один мій український образ, це вже тетій, здається. Маша пошила мені сорочку, яку я назвала Халат Медсестри. Такая дуже luxury сукня  вийшла, бо такий білосніжний колір не варто вдягати таким поросятам як я. Все просто, але з деталями, як я люблю. Шкарпетки плюс пов'язочка, плюс гарний жовто-блакитний фончик - ukrainian lady is ready.








Трошки змінивши концепцію образу - відвідали вчора з Олею Л. виставку "Батьківщина" в Арсеналі. 
Спочатку спокійненько випили кави, я з'їла шоколадного печива (which never happens!), замурзалася (кажу ж, білі плаття - то не для мене), а вже потім пішли надихатися мистецтвом.
У мистецтві я мало що розумію. Треба мати відповідну освіту, щоб зрозуміти, чому "Квадрат" Малевича ніхто повторити не зможе. А я люблю картини Гапчинської, це аж ніяк не прикрашає людину, яка б у мистецтві щось петрала. Тож я не петраю і навіть не намагаюся. Арт-об'єкт для мене тоді достойний, коли я подумки забираю його до себе до дому, або думаю про нього хоча б на протязі доби. Читати назви - марна справа, в моїй голові працює тільки асоціативний ряд.
Тож я просто фотографувала ті роботи, які мені прийшлися до душі.
Сіно - гарне. Квадратне сіно, те що треба для фото в інстаграм.


Ведмедик із дротів - прикольно, тільки не обіймеш.


Якісь зелені текстильні ялиночки за червоною лінією. Зелені чоловічки у Луганську?


Картини, які я б обов'язково повісила у себе в кабінеті. Якби у мене бук кабінет.


Гриби на стінах? Чи в Арсеналі пора робити ремонт? Круто.


Без коментарів.


Малюнки шариковою ручкою. Проект від галереї "Карась". Колись уже писала про нього, дуже мені подобається. Малюнок нічної заправки просто бездоганно точний. З глузду з'іхати скільки часу треба малювати ці манюсінькі рисочки!


Тут сподобалась композиція і розміщення.


Найкращий експонат! Книги у будь-якому вигляді - найнатхненніший премет! А якщо на них намальовані вікна... То автор дуже добре знає мою душу зсередини. 



Картонні ялиночки. Спочатку я їх нюхала хвилин п'ять, а потім зрозуміла, що це не освіжувачі повітря, а звичайнісінький картон. Гарно. Люблю, коли в повітрі щось телімпається. Якби я мала свій дім, у кожній кімнаті під стелею щось би бовталося. Хмарки якісь, чи кульбабки. І так щоб багато-багато. А поки що у мене Баба яга у ванні висить під стелею. Ну таке.



Найзрозуміліша експозиція була в самому кінці. Якісні відверто-голосні репортажні фото-знімки із зони АТО. Я навіть не знаю, що вам сказати. Київ стоїть, усі на місці. А люди там зазнали страшенних втрат. Хтось будинок втратив, хтось близьких, хтось ногу. Це просто страшно і тут нема чого додати. Декілька замордованних солдат давали інтерв'ю коло своїх портретів. Ті, хто пройшли це і мають в собі сили шось робити далі - це не люди, це НАДлюди. Ті, хто рятують Україну на передовій - Герої, Герої, Герої. Півсвіту молиться за нас. (Бо інша половина самі знаете хто).
Амінь. 

1 комментарий: